Історія з життя в Харкові. Космополіт. Рєбьонок Планєти.

Розповім вам одну історію.
В часи, коли я жив в Харкові і був таким відірваним від усього земного Космополітом. 
Рєбьонок Планєти.
Як заведено в Україні, всі хто себе масштабує планетарно, і називає відкритим до всього, й поза будь-яких зашореностей, ті міцно приліпили до очей інші шори, де насподі намальований рускій лібєралізм з Ренатой Літвіновой, Владіміром Познером і Едуардом Лімоновим в кращому випадку. В гіршому - Моргенштерн та Якась Шобла на Коблах.
Такий от космополітизм. 
Навіяне відчуття немодності (неактуальності) любити українське, а з альтернатив залишилась тільки російська. (ну не англійською ж розмовляти і не французькою)
Тож.
Живе собі Столовий Олександр в Харкові. 
І який він Олександр? Він Столовой Алєксандр, він космополіт. 
Бо держава ж попіклувалась, ще в Козіївці красивим жіночим почерком написала офіційне підтвердження на моє повне право мати біполярний розлад:
Столовий Олександр 
і
Столовой Александр
Підкріплювало це, або навіть започаткувало, саме місто Харків. Кожного дня, як тільки переїхав до нього, я дізнавався про правила, які тут усталені, і суспільство, яке чітко слідкує за їх виконанням.
Коли тьоть Люда на кухні сімейного гуртожитку, де ми чаклували над своїми першими борщами на першому курсі, поклавши руку мені на плече сказала: «Будєш разгаварівать, как лох, лохом по жизні і астанєшся!»
Коли на першій парі з Історії України, а для мене це мабуть була остання надія про додаткові 2 години української, моя група в один голос заявила про «хартію мов» і про 30% руского населення, і тому історія України буде викладатись російською.
Коли на роботі, мені якось натякнули, що в дружини краще брати городську, щоб не з села, бо воно ж селюцтво своє треба з себе вимітать сраним віником.
І я вміло то всьо одягав на себе.
Мабудь лише батьки, дай бог їм здоров’я і наснаги, залишались на родинних принципах, сіяли в мені відчуття всі роки життя в Харкові, що я інший. 
Що світовідчуття, яке з покоління в покоління передавалось в нашій родині в стократ цінніше й базовіше. Щоб вибудовувати на ньому свою власну особистість.
Що є важливіші речі, за бажання стати швидко крутішим за в круту зварене яйце, за вміння грати в ярмарок марнославства на трунІ зі свого психологічного добробуту.
Зі зміною паспорту на новий я покінчу зі Столовым Александром. Раз і назавжди. І боронь Боже наступним поколінням відчувати посіяну державою насінину сумніву в самому собі. 
І нехай всі студентські сертифікати і грамоти, які отримав Столовой Александр, залишаться йому назавжди. 
Аби тільки мені не потрібно було ще раз декілька років суцільної депресії, щоб повернутися до самого себе. До 17 річного козіяра, що не знав хто така Рената Літвінова, а любив уроки біології, бо там Любов Іванівна Власенко створювала цілий світ таблиць з «ґалузей і чинників». Слова, які я потім не міг застосовувати в активному словнику довгих 8 років.