Чи ходили ви влітку на ставок рибалити?
Чи ходили ви влітку на ставок рибачити?
Не ходили? Тоді сідайте густенько, ціплятами, туліться один до одного, січас розкажу в чом тут діло важне і ще важніше.
Як сходить так шоб нічого не пропустить, а лучче ж канєшно мати свій главний ставок всьой вашой жизні.
Той ставок остаєцця у вас на все времʼя місцем сили, і єслі настроєніє в сраці, чи на роботі вже всі нерви зібгалися клубочком, як куряче гузенце (не одлічиш) - шуруйте бігом до вашого самого рідного ставочка. Він вам і хвилькой по глиняному берегу нахлюпоче, і верболозом по потилиці лисне, і комишиком правильні ноти нашуршить, і карасики хвостиком заграють каламуть в своїх мілководно-сексуальних ігрищах. Все ладиком стає в сикунди, ото тільки й треба - мать свій собственний ставок, оддушину свого серця.
У мене це Гарбузів ставок.
Якщо хто бував в Козіїці, той зна шо село те по-слобідськи дуже високогорне. Це влія на погоду, на характер козіяр, на давлєніє утрішнє і вечірнє, і на вміння тутешніх глибоко і далеко пронирювати, як з тарзанки шугонеш з греблі.
Козіївка, ставково-пагорбний край, вляглася на кряжеві найвищому в окрузі, вужиком простяглася понад ярами глибочезними.
А один яр любовно облягло село підковою і ото з усіх усюд до нього горки зимові, трави весняні, і літні захвати чередами корів поділені, козіяри та одесяни йдуть. І в самій низовині, нижче й мать нікуди, колись старий дід Гарбуз гребельку загатив, і стало там водой набирацця озеро величезне, мать одне з найбільших з усіх 23 ставків, шо наше село має. І стіки історій вже його обплело, стіки радостів і недуже повʼязав він до людей. Вже й ніхто не спомне скіки йому годів, тіки одні верби сторічні за греблею й знають.
Гарбузів ставок.
- Па, я завтра на рибу. Мо?
- Та йди.
Коли Бог придумував літні канікули, то він усе правильно пощитав, якраз ти екзамени поздаєш, табель з трояками получиш, всі практики шкільні кукурузяно-соняшникові повиполюєш, класом палатками сходиш в похід, куліша в казані традиційного там зварганиш, якраз і плотвичка і даж карасик заканчує нерестицця. Щоб його непотревожити. Бог зна як канікули придумувать.
А знач шо? Можна йти на рибалку.
Обичний козіївський хлопець літом ото як на рибалку не сходив, то щитай й день пустий.
Тай вобще це ж ціла наука - правильно зібрацця.
Єслі ти дуже малий, то папко з тобой сходе понадвечір до бабусі на гній і ви там червяка красного накопаєте у баночку майонезну з пластмасовою кришкою пожовтілою і дірочкой, шоб черв не впрів. Попід сараєм за драбиною ті черви там видно чи голодують чи шо їм під той антоновкою не фата - та зовсім тоненький черячок у бабусі Вєри у садкові, як наче гороцький, сухостой.
А як вже ти такий трохи підросший козіярчик, і Папко тобі даж веломашину «Україну» довіря, і ти попідрамою вигнувшись можеш й на силосну яму колгоспну махнуть.
Я вобщє поняв шо саме найлучче шо в нашому колхозі получалося таке унікальне - то це точно червей красних між плитними стінами на силосах вирошщувать. Кажуть Кліфорнійські черви здорові, та то так ошибаюцця тіки ті, шо козіївських силосних не бачили.
Я думаю Папко мені той силос до десяти годів не показував, бо там черв такий опецькуватий, шо мала дитина його й двома руками не вдерже.
Вобщем силосний черв красний - це для настоящой рибалки, з прицелом на сома ямерного, або мінімум на коропчака дідуганистого, жовтовусого.
Здорова риба ловицця тіки спозарання.
Того десь у чотири часа ночі, коли лигани і всякий клубний тусіж тіки притільопкуєцця додому, тіки поперелазять через тина, бо батьки ж канєшно всі фіртки від злой нечесті позасовували воротьніми трубами із двору. Тіки якийсь послідній собака зза пригородчика буркне на це досвіткове молодьожне неподобство. Ото вже треба на слідуючих лунатіків брехати. Всетаки нелегка доля у сільського псюри. Горлянки не фате на те все гавкати. Як не вздовд то в поперек.
Десь у читирі часа ранку, в хатах начинають каганці запалювать на кухнях, бо снасті треба ще раз перещитать, болтушку наколотити, анісовими помастити, тормозок з собой уфатити. І ото одним розлипшим оком то всьо мостиш мовчки, босо соваючи від ванної до кухні, від кухні до комори, від комори до сіней, переступаючи через кота на роботі-пилісосі, то луччі друззя. Так шо отак зі сторони подивися на того ранішнього рибака - лунатік настоящий)))
І все воно робицця в повном мовчанні. Бо чого? Бо усі знають шо крупна риба, вона як стара Матвійчиха з Другої Яєшнівки: любе утрішню жизнь, хитра, умна і подозрітільна і мать нєрви у неї розшатані, бо любе аби тихенько було.
Того ото рибак щитай здому й не балака. Бо я ж казав, ставками Козіївка обложилась з усіх сторін - і воно так тіки кажеться шо тьопати тудой минут 30. А ми знаєм шо у крупной риби слух хароший. Мо й здому яке горлопанисте розчує і шугонеться.
Крупняк він не дурбецало, все поніма, і єслі ти здумав без должного уваженія до рибалки готовиться, то і піймаш хібашо гівна на трісочці.
Дуже любиме діло - це йти раненько до ставка селом. Утрішнє село єсліб мало ноги, то пішло вчицця в консерваторію, не менше.
Бо це навєрно саме красиві співи на цілий світ, яке я й чув.
Крізь послідню темноту край неба начина акварельною одмивкою підійматися розтяжка від багряного в темносиню зоряну цяточку.
Заспівують півні. Ще заперті голоси в курниках, тихими переливами. Де ото на том краєві від Сороківки зачинають і до центру (Слободи) і тудой аж на Ріжок. Хвиля здіймаєцця і йде селом. Півень зна де одкудова начали і коли треба вступать. Півень - це Хосе Карерас од народження, Півень він даж луччіш, бо на тоненькому все у нього. Він чотко робе своє діло, бо єслі не він то хто те сонне село й розколиха?
А ти йдеш з вудилищами, в куртці «на всі случаї погоди», циберкою, і чоботях ризиняних, бо роса така - шо єсліб в наших луках хто машиой зрання проіхав, там мать лучча автомойка б була на увесь світ Божий.
Рання травичка - вона ж тож організм, у неї спозаранку очі мокрі, заспані, то й моче чоботі. А хто не взує - буде самим нестелепним остолопом, шо й світ бачив.
Доходиш на вигін до ярку, сонечко вже зиркає першими промінцями поверх. І ото на Цибульовій горі як прийдеш зарано, а зарано - це коли ще промені тож заспані і не зорієнтірувались, шо вниз ярка треба, а лиш верхками пагорбів ширяють. Та то магічний час в Козіївці, хоч і страшненько спускаться вниз в глибину ярків доки диво-дивне утрішнє не пройде.
А шо ж воно робиться?
Як хто не знав, то знайте. Гарбузів ставок уранці народжує хмару. І ото на всю величезну яругу, на всю її широту і глибину лежить там хмарюга, доки сонечко не залоскотало їй боки і вона не побігла регочачи далі по ставках униз - аж до соснових мерлових боліт.
Неповоротка, тиха, молочна, пухнаста, з великими округлими боками, такими великими шо з кожної ляшки чи литки - теля народить можна.
Як Орина Харлантіївна з Драгунівки.
І ото треба на горі Цибулевій переждать, любовацця, доки хмара зійде. В цей момент село вже балака на всю вершу. Там собачі голосові меседжери перемішались з півневими віртуозними горлопаненнями. І як тіки учуєте десь зпід хмари, з глиби оркестрової ями нашого козіївського яру начина підключацця жабове шкрекотіння - це знак, шо можна рушать униз, відкрилося вікно можливості.
Шо сом, шо коропчак - вони коли здорові то вже дуже люблять настоящу музику. А енімал джаз, який шоразу вранці заливають шкреки - це лучче настроєніє для їхніх вух. А для настоящого рибака ловкий момент, шоб незаміченим проскочити до сижі на підкормлену місцину. Розмотать вудилиша, настременити поплавки, виставить глибину, удіти силосного червяка за поясок і доки він витанцьовує, вʼється, як Грицько за Христиною на вечорницях - бігом закидуй отудой у правильне віконце поміж камишиків.
І завмирай, склавши молитовно руки попереду з вудкою, шоб який карпо підснідав сьодні правильно і до діла.
Та рибалку, як кожне професійне, треба правильно як начинать, так і заканчувати.
Я ніколи не вмів того дєлать, того совіт від мене буде простий.
Є три показатіля, шо треба йти додому з рибалки:
- Єслі на руках начина шкварчати шкіра від обіднього сонця
- Єслі начина паморочитися в очах, таке трохи темніє, це значить шо картуз всетаки треба було брать, і тормозок тож не помішав би, шо мати наготовила ж тобі ще зівчора.
- І третє (саме перевірене), єслі Папко з хворостиной прийшов заганять.
Коли виртаєся з рибалки. Тут дуже важно знать нєсколько штук, шоб не попасти в просак.
Вопервих - лучче для риби брати відро, а не садок, бо в садку видно усьому селові, шо ти нічого не спіймав. А у відро можна й кролям нарвати конюшини, чи звіробою наламати сушити в галіреї попід стріхою, чи печериць назбирать, як лізтимеш на гору.
Подруге - не беріть важкого з собою, ні в думки ні на плечі, (рибалка - то про льогкость жизні) все має бути дуже невагомим. Бо як в обід підійматимеся то десь біля дядь Жені Скрипника серце вистрибуватиме зза пазухи, а ти проклинатимеш той день, коли тобі рибалка понаравилася. Пульс обично тоді можна міряти на потилиці, на носі, на пузі та і на сраці. Ти весь як ідеальновивірений пульс. Я готовий свічку в усіх храмах Києва поставити тій людині, шо на Цибульовій горі посадив кущ бузини - та тінь спасла мене від погибелі, а українській архітектурі пожалувала такого рукастого і мастеровитого парубка.
Потретє - главне знать і помнить, шо філігранність рибацької вдачі вимірюєцця не в кількості пійманих коропчаків чи сомів, товстолобіків чи щупаків. Хай вони живуть і далі чмокають по комишах і очеретах - будоражать думки і розширюють зіниці малишні, шо там борсаються попід берегом, чи шмигають з бревна у зеленкувату каламуть. Велика риба таким образом робе нові покоління тих, хто все літо вставатиме спозарання, шоб сходити тихо помолитися до водяного алтаря підводного життя.
А мастаком рибак стає насамом ділі ото тіки як прийде додому, а йому на столі вже наготовлена таріляка жінчиного борщу, а поруч пів цибулини, сметанка, та хлібчик з тріснутою горбушкою, тіки тоді рибак стає митцем свого діла, коли навчицця розказувать рідним історію «Яка риба на цей раз зірвалася!!!!»
- Представляш, я шось тіки рота роззявив. А воно ж не дурне, видно за дривитнею піджидало, я то чуствовав, знало, коли мене підловить. Поплавок тіки й мелькнув під воду, це ж харашо шо я бистрий, як огонь
- Та да. Ти бистриш всігда і можна й було б і повременить трохи коли нада для луччого результату.
- Галь, не пначинай. Ти упєть за рибу гроші. Слухай лучче. Я хвать за вудку, а воно як дьоргоне, чуть ключицю не одірвало. Це ж харашо, шо я в тебе сильний.
- Та да. Ти в мене дуж сильний. Такий сильний, а город досі не волочено.
- Га, ну шо ти зарядила? Так оцеж, я його сюди, а воно назад, я його сюдой, а воно тудою. І льоска аж визчить від напряження.
- Ех, як я завідую льосці.
- Шо?
- Та нічо, кажи-кажи.
- І тіки я переборов начебто, і вже зморив ту рибиняку, там Галь я тобі кажу, то вже й не коропчак був. Та! Там ціле теля. З отакими очима!! (Кулаком зіжав ложку, і показує посеред столу, борщова капустина на ложці перелякано вчіпилася і труситься від розповіді, як вош на гребінцеві).
- Так а де?
- Шо де?
- Де рибина?
- А! Тіки й мелькнула по поводі, а нижня губа лишилась на крючкові. І не губа, то ціла губина, у нас у корови мать менша!
- А губу приніс? Мо з неї юшки зварем.
- Та аби. Ти тіки б бачила ту картину. Льоска цівкнула, зліта до гори, на крючкові тиліпаєцця жовтим золотом блистить нижня ротяка того «гарбузового дінозавра» і воно ж дивлюсь шоб направить вудилище аби в вербовому гілля не заплуталось, а тут Рябець ізніодкудова. І хвать губищу і уніс отудой за Старий Одес.
- Куди?
- За Кудикані гори.
