Кожен з нас і є Україна. Незалежні, унітарні, суверенні, правові, демократичні
«Ми ничего не можем сделать!» - широко задіяна фраза, що чутно від росіян в їх зверненнях до нас.
«Каждый из нас всеголишь крупинка.» - зі звернення Світлани Лободи
«Это не народ виноват.» - говорить мені знайома.
«Меня просто заставили» - транслює взятий в полон військовослужбовець РФ.
Всі ці люди припускаються величезної, планетарного розміру помилки. Вони відділяють себе від реальності.
Інфантильність на межі з катастрофою.
Ніхто з них не второпа, що ми в себе вдома не відділяємо себе від держави. Це навіть не об’єднанняння.
Кожен з нас і є Україна.
Незалежні, унітарні, суверенні, правові, демократичні.
Більше того, кожен з нас, громадян України, сприймає її, як свій проект. Кожен на основі незалежності, унітарності, суверенності, правочинності та демократичності вибудовує свою частинку величезної держави. Відчуває свій вклад в «основи, стіни, вікна, дах».
Кожен за своїми вміннями і прагненнями.
І коли ти своїми руками за роки виколихав, випанькав, виняньчив свою частинку держави. То будьте впевнені, мені є що втрачати.
Кожен відзнаходить Україну в собі і по своєму.
Я знайшов вже пізненько - десь в 27 років. Але вона, моя Україна, прекрасна, вона говорить на наддніпрянському діалекті, дуже іронічна, і життєстверджуюча, вміє повеселитись на празнИки, і дуже віддано трудолюбива, від чого ще й любить гарно і смачно попоїсти. А готує вона як! Не уявляє себе без своєї родини: Папка, Мами, брата, пам‘яті всіх поколінь, хто огорнутий землею край села, отуди до Окопу.
Моя Україна - це моє село, де я народився і де назавжди лишив своє серце. Тому процвітання його - це і моя сила. Моє життя. І я докладаю всіх своїх зусиль, щоб кожен з мого села не забував де його серце.
Моя Україна - це сучасна архітектура, в якій я невимовно купаюсь, це джерело моїх думок, роздумів та натхнень. Маю мрію аби мною зроблена архітектура робила життя українців луччим з кожною новобудовою. І вона це дійсно робе. Це архітектура, яка несе в собі тяглість нашої культури, але в новому звучанні для нових поколінь.
Моя Україна - це мої друзі. Яких я визбирував по соломиночці, по трісочці, по востючку і маю тепер великого Дідуха. І я від того надзвичайно багатий і щасливий.
Я це все створив своїми руками і своїми кропіткими діями.
І я, водночас, все той самий простий народ, піщинка чи краплинка, як говорять оті усі, напочатках згадані.
І різниця поміж нами величезна, титанічна - бо я повірив в те що щось можу. Роблю і маю, що втрачати.
Ви ніколи не зрозумієте нас, доки відділятимете себе від країни, в якій живете.
А загарбник ніколи не відбере у нас країну. Розумієте? Це неможливо.
Бо ми і є Україна.
