Якщо тобі Богом даровано народицця у селі...
Єслі тобі Богом даровано народицця у селі, то змалку узнаєш те «людське полотно». І з одной сторони в селові архітектурно кажецця, шо українці люблять жить поодаль. Шоб жеж від хати до хати було просторо. Шоб свобода чуствувалась з усіх боків.
Та це тіки кажецця. Общественні связі настіки щільненькі і вивірені, як ото смартхаус, а у нас смартсело.
Оце ідеш до Баби з Дідом гостювати на другий край села й шляхом бува встрітиш кого-некого. А ти ж малий ще - таке ще ж з виду зеленкувате, світу білого не бачило - не знаш шо треба «Здоровкацця». Тай пройдеш мимо двох тьоток, шо на лавці сиділи.
Мовчки.
І поки добереся городами, понад старої груші-гнилушки, шморгаючи Кисилеве сонешниння, біля старої Башні і туди правіше через Ріжок, де біля Тетянченків гуси табуном на тебе язики обізатільно повисолоплюють. Мимо Калонки, баб Раї Великої, там вутки української породи, такі смішні, ото куди рукой махнеш, туди вже й гайнули, як дика стая риб, тіки сраки трохи більші пороз’їдали. Мимо Хведюшків і тіки хвіртку откриваш, а бабушка вже на порозі жде ж, приобніме, приголубе - бо дитина ж сама з дальної дороги, тай ти ж себе як героєм чуствуєш, бо дотільопкався, і приніс там шось в матерчаній сумці. Передачку.
І так обхватив бабусю, як величезну вербу, хвацько обома руками на третину туловіща, притуливсь до сорочки вухом й чуєш,як її серденько тьохка. Як пахнуть молоком та чербецем хвилясті рукави, вишиті в цяточку.
Ба поправля картуза, шо сповз на потилицю, потира щоку, бровку, глазика, як наче востючинку знайшла. Бо воно ж вціпилося в волосся - далека дорога була. Перепитала за маму і папу, за Сірьогу, за кота нашого Мурчика. Даж як там гупьошки, чи не дохнуть, перепитала.
Сів рядом з нею на порозі, миршаво щурюсь від грайливого сонця, шо через ясенкове листя. Хлип-хлип, цвінь-цвінь, хоп-хоп - виблискує.
А бабуся повертаєцця до мене, і така скоса, одним глазом погляда, брова скочила, як на коня, тай каже так по-нашинськи (по-доброму але з укором): «Саш, а шо ти з Степановной і Олексіївной не поздоровкався, як ішов побіля башні? Нехарашо. Ше подумають, шо ти невихований у нас. Слєдущий раз обізатільно обмовся. Воно ж то людина не просто так стрічаєцця одна одній Козіївкою»
В той день я узнав, шо хароші люди це не тіки мої, а вообще усі в селі нашом. Того дня я узнав, шо всі люди в Козіївці - мої.
І я даж не старався понять откуда Ба узнала, шо я, як хожу і як замічтаюсь, то бува людей не замічаю, бо вони зливаюцця в єдину картинку з равликами на соломині, хмарами-биками, ластівками-шмигами.
І тепер точно Степановна і Олексіївна в моїй дєцькій уяві стали даж вище за камяних баб, шо ото край Куп’ївахи стоять. Вони вже лучче за полубогів.
Вони - Степановна і Олексіївна. Храм охорони всього толкового і кебетного у селі. Попробуй не заміть.
«Small talk - conversation about things that are not important, often between people who do not know each other well»
Німці, ляхи, турки і другі бусурмани кажуть шо перемова - це хароший признак культури общества, коли треба общацця на вулиці з незнайомцем.
Понавизбирували у наших сел правил жизні, а тепер кажуть шо це «хароший признак культури».
Конєшно хароший. В селі поганого люди між собою не здєлають.
Ото бува як Ба відмота матерчаного, таке біленьке й цупкеньке полотно, на скатертину до столу. І воно ж там ниточка до ниточки ткане. Таке і голка не проскоче.
Знаєте?
Так ото так і #Козіївка у нас зроблена.
І дуже важну частину цього общества поміж родичанням, бранням, кумівством, пліткуванням та базарюванням грає «маленький пан» Перемова.
І воно тебе ні до чого не принужда, але людині важно почути, шо ви в хароших отношеніях, шо між вами там недайбог кішка не пробігла, чи ще яка напрасна.
Перебалакать - це як латмусовий папірець узнавання чи все у вас нормально з людьми, спеціальна манюня присипка в бетономішалку, шо улучшає качество залізобенних конструкцій сільської громади в рази.
Це дуже важний момент, єслі ти планіруєш вжицця поміж людей у селі. Учись перемовляцця, в нужну мить перебалакать. Раз на раз тай прийдецця і пригодицця.
————————-
- Здоровенькі були
- І вам не хворать
————————-
- Здрасті, Михалович, як ваше нічого?
- Драсті, та потихеньку. Двигаємося.
————————-
- Боооо, а хто це така красіва іде і даж не дивицця в нашу сторону?
- Григорович, ви як всігда. (улибаєцця). Передавайте Аліксандровні привіт, бринза цей раз вобще ніжнєйша получилась, мелькнула даж не замітили як закончилась.
————————-
Їдеш на велові, вціпився обома руками в руля, шоб жеж по обочині усі щебенини об’їхать. Тут свист збоку. Озираєся - Микола на ЗіЛові їде.
- Приве, Турдефранц!
- (підняв праву руку в отвіт. Здєлав як британська королєва ладошкой) Здоров!
- (крізь пилючний хвіст ЗІЛа, з куряви, де оказався, почулось у відповідь) Виходь гулять сьоні. До «Ніпіля».
- Пасіб, та як получицця. Кх, кх! (казала мамка не балакай, як курить, ато кізяк на язика скоче)
————————-
- (остановився на півсікунди по доріжці мимо старої Башні) Здрастуйте. Як у вас діла?
- Пасибі, синочку. Харашо. Хай Бог тебе береже.
- Гарного вам дня.
*одійшов на безопасне растояніє, звернув за тином городами на Яєшнівку.
- Ти диви яка у Столових хароша дитина росте! (каже Степановна).
- (а Олексіївна в отвіт) Буде толк, стелепний!
————————-
Перемовитись, чи смолток, як кажуть бусурмани, - засіб підтримки добросусідства у сільських громадах.
А як у вас переговарююця при зустрічі?
