Святвечір.

Святвечір.
На бАтьківщині мого Папка, на Першій Яєшнівці, всігда ощущєніє празнИків було якесь по-особенному приємне. 
Мо тошо там іменно своя хата з двором і хазяйством, де поки ліпиш вареники з картошкой і цибулькою, то за вікном півень жене курку, як стелс кукурузяника, увєрєнно брєющим польотом над снігом доганя шось кудлате і рознєрвнічане, то кіт на віконниці ліниво показує, як треба правильно прогинацця в лопатках, чи біла гуска пройде двором, як главний бухгалтер по канторі, зза оклунків й до хліва, чи горобці зпід стріхи сидять жопи гріють і дулі тобі крутять у шибку, а я ж дитина сільської інтєлігенції, я ж виріс у квартирному будинку. 
Мо, бо кутя за своєю фактурою і запахом узвару мені стопроцентів нагадує бабушку Вєру. І вообще, впічатлєніє, шо єслі узвар зварить нєсколько раз в хаті, то тоді й сама хата буде настоящой пахучою щоденною згадкою про саме святе Свято. 
Мо Ба так то всьо робила, шо хотілось по півдня їй помагать порати, бо тіки чого стоє бачити, як вона в макітрі ступкою перетира дублений мак, як її гіллясті руки цупко держуть деревяний циліндр з закругленими краями й круговими двіженіями втирають «чорні рослинні ікринки» щока до щоки. Де вони мліють від лоскоту, перетворюючись на срібло різдвяної проби. А поки бабушка товкмаче, я розбираюсь з каструльою волоських горіхів, яких там наче півмільйона штук. Ну нічо, мені треба бути різким, як главні герої «карти, дєньги, два ствола», бо єслі довго ялозити, то і до Водохрещща не оклигаємо.
На підвіконні в отдєльних полумисках бавляться, як угорці в термальних басейнах Будапешту: ізюм, квасоля, горох і їх румунська подруга солонина. 
Де-не-де пробіжить муравей, точно шука кому вже фате і треба подать полотенце. Обтирацця і в горщик.
Мо саме Святвечір мені дуже святковий іменно на Жовтневій, 25, бо з тоненько викатаного кіста на видвижній дощечці зі столику, де все присніжено мукою, бистрими фокусами пальців тьоть Галя віртуозно накручує  лєнти міобіуса. Вкладаючи їх на оздоровлення до друшлака, ополіскує в чвиркаючій олійній бані кольору мореного дубу. Будуть золотокорі вергуни. Спіральна смакота, яка заканчуєцця швидше чим вспієш оком повести.
Мо, бо дід Гриша крізь відкриті двері в галірей, задерши ногу на ногу  на бильце зільоного дівана, з елегантно заштопаними п‘ятами і пальцем, крикне до кухні:
- Га
- (шиплячий звук жаровні в отвіт)
- Га-а-а!
- (шоркаючі маківки в макітрі уп’єть не навчившись балакать, мовчать)
- Галь!
- Та шо там таке?
- Бжолина смола, три букви.
- А які букви є?
- Грецьма
- Та хто його зна. Хіба вони ото меду наносяцця за весь день, то ще й зі смоли собі шось у вуліку ліплять?
- Шо ти каж?
- Кажу «йдіть свинім винесіть»!
- Галь, три букви. Як не крути та твій варіант не підходе.
Люблю свою родину за тонке чуство іронії, шо чувствуєцця даж крізь наче зачерствіле буденне. 
Святвечір на Яєшнівці, він луччейший іменно там, бо обізатільно прийде баб Мотя, в новому сарахвані. 
Буде церемоніальний діалог з порогу:
- А, мо я шо поможу?
- Та не видумуй, вже все на плиті. Тут  й осталось шо крихти позгрібати. Тіки руки мазати буш. Лучче розкажи шо інтересне у світі.
Буде розказувать, шо поки пройшла з паличкою од себе до нас пять хат, то вісім разів перехрестилася і тричі спомнила усіх родичів, поіменно. У нас на шляху така дорога гидопакосна, а як підмерзне, то вобще всі, хто не ходив з дєцтва на фігурне катаніє, дуже по-православному переміщуються.
І тьоть Галя сьодні ходе, як квітка рясна. Світицця лампочкою на сто ват. Ді каже, шо можна акамулятори заряжать. 
А знаєте чого?
Та бо на підвіконні в галіреї, де величезне вікно в малесенькі шибки, і кажна, як пісьмо від святого Миколая, розписане морозною лозою,  де Дідові махорчАні папіроси гостро ріжуть носа, де під стелею на гачку висить коралями, гірка  красна калина і малесенький красний перець, шо не довели Господь кому лизнути.
Там посеред найсвітлішої кімнати усієї хати в стікляній вазі стоїть невеличка гілочка зі Шпанки, ще з Катерини.
Розцвіла.
Осталось тіки узнать куди чобіт покаже на старий новий год.
Ба смієцця, й каже:
«Галь, ти ж тіки так кинь, шоб у двір показало!»
«Ма, (дивицця зпід лоба) ну чессне слово!»
*всі посміхаються
Люблю Святвечір - в цей день случаєцця особенне. В одній хаті збираюцця усі свої 🖤
#козіївка